|
|
03.04.2007 14:21
Чи варто узаконювати «Універсал національної єдності» ?
Однією з головних вимог, які Президент України Віктор Ющенко висунув правлячій коаліції 31 березня 2007 року виступаючи на з’їзді своєї партії є ухвалення пріснопам’ятного серпневого Універсалу у вигляді Закону. Ця пропозиція викликала здивування у Олександра Мороза, який у відповідь заявив , що у тому вигляді в якому Універсал був підписаний лідерами 4 парламентських фракцій ( нагадаємо, що БЮТ його не підписав) він не може бути ухвалений у якості закону. Інша справа, мовляв, зміст цього документу який може стати серцевиною положень передбаченого Конституцією Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Однак позірна розбіжність цих позицій лише підкреслює їхню спільність – впевненість у тому, що цілі державної політики можуть бути визначені Законом.
По-людськи, це бажання «законодавче врегулювати» ті питання, які «розривають» українське суспільство цілком зрозуміле. Привабливість Закону полягає у його загальнообов’язковості, що потенційно дозволяє припинити безконечні дискусії, що з одного боку поляризують суспільство, з іншого – відволікають його увагу та енергію від вирішення нагальних проблем соціально-економічного сьогодення ...
Однак, постає цілком слушне питання : чи не спотворюється логіка творення політики юридичним інструментом її реалізації ? Інакше кажучи, чи можуть мінливі цілі політики (які по ідеї змінюються за результатами виборів, коли суспільство надає мандат певній політичній силі на реалізацію обраного напрямку державної політики) визначатися законом? Як на мене, то метою законодавства має бути встановлення правил гри, а не визначення цілей її гравців. В демотичному суспільстві можуть існувати лише законодавчі обмеження на певні види цілей (що потенційно загрожують самому існуванню того соціального цілого до якого належать «гравці»), а не встановлений законодавцем обов’язок всіх та кожного прагнути того чи іншого ... Це до речі, й вбереже законодавство від потреби його «переписати» під потреби переможців чергових виборів, що суттєво покращить рівень його «стабільності».
Законом не можна встановлювати цілі політики. Законодавче регулювання відносин в суспільстві - це лише один із інструментів її реалізації. Інша справа, що в практиці демократичного врядування необхідно чітко розвести «документи політики» (національні, галузеві програми, концепції доктрини , стратегії тощо), які, власне, й визначають її цілі та правові акти які визначають характер регуляції, що сприяє реалізації цих цілей (закони, постанови, укази, накази, інструкції тощо). При чому між ними необхідно встановити чітке розрізнення (за способом підготовки, ухвалення, наслідків за виконання/невиконання), так і спосіб їх кореляції : приміром закони, що ухвалюються ля регулювання процесів у тій чи іншій сфері державної політики повинні відповідати політичним документам ухваленим до того.
Інакше нам ніколи не подолатиглибоко порочної практики постійного перегляду законодавства, продукування часткових, вузько-лобістських законів, хаотизації та суперечливої фрагментизації вітчизняного нормативно-правового поля.
|
|
Теги:
політика, конституційна реформа, право, закон, регулювання, |
 залишити коментар
цитувати
|
1 коментар
1
03.04.2007 15:15
 ihor
Згоден
Погоджуюсь із автором. Спробую доповнити.
Чи має право на існування суспільство, в якому потрібно ухвалювати спеціальний закон, де прописані банальні істини - необхідність дотримання Конституції; неприпустимість дій, спрямованих на порушення державного суверенітету тощо.
Принагідно згадаю виступ А.Гриценка на сьогоднішньому нічному засіданні Кабміну - він завуальовано вказував на абсурдність положень пропонованого проекту, керуючись тією самою логікою: навіщо потрібно якимось додатковим нормативним актом зобов'язувати органи влади діяти на користь народу України?
|
|
цитувати
|
залишити коментар
|
Теги:
|
Про проект
