|
|
14.06.2007 13:44
Дев'ята Брама: Подорож за межі зла
Так сталось, що фільм Романа Поланського "Дев'ята Брама" я дивився декілька разів просто як цікавий фільм. Я взагалі не сприймаю творчість цього режисера, можливо через надто сильний його інтерес до темних сил (що, втім, має цілком логічне пояснення, якщо згадати обставини смерті його першої дружини), і ніколи так і не міг додивитись до кінця будь-який його фільм. А цей фільм, як не дивно, сподобався, причому подивився вперше я його просто тому, що там головну роль зіграв Джонні Депп, якого я дуже поважаю як актора після бертоновських фільмів за його участю. Останній раз я подивився його два тижні тому, і чомусь зацікавився, а чи не існує якоїсь статті про символіку, якій так багато місця приділив режисер. Ні, я аж ніяк не Борис Болкан, і мені непотрібні ані влада, ані необмежені статки. Мене просто зацікавили середньовічні демонологічні культи, на які спирались як автор оригінальної книги "Клуб Дюма", так і сам Роман Поланський (не можу в дужках не зазначити, що в термінах фільму цим самим я увійшов у Першу Браму). І таку статтю я знайшов. Це стаття Лорел Уїтні "Подорож за межі зла", яка відкопалась на одному з езотеричних сайтів.
Вона мені настільки сподобалась, що я вирішив зробити її переклад. Від сьогодні я старатимусь щотижня викладати по одній главі, поскільки мені недостатньо підстрочника і мені б хотілось, аби читачі прочитали літературний переклад, а не чергову "Малинову Дюну". На відміну від оригінального тексту, в цьому варіанті замість двох додатків, буде три - в останньому я дам деякі власні коментарі по тексту.
1. Загальні спостереження
Сяюче світло в темряві Поланського
В першій сцені фільму “Дев’ята Брама” старий, дуже багатий та культурний джентльмен тихо вчиняє самогубство, вішаючись на люстрі в своїй добре підібраній бібліотеці, заповненій безцінними рідкісними книгами. Як тільки його ноги перестають труситись, камера йде повз книжкові полиці поза ним до пустого місця, де мала б стояти книжка. Як ми згодом дізнаємось, це “Дев’ять брам в королівство тіней”, гримуар XVII ст. (якщо більш точно, 1666 р.), про яку ходили чутки, ніби її співавтором був сам Диявол. На протязі фільму ще п’ять людей зазнають жахливої смерті просто через свій зв’язок з цією маловідомою книгою.
Три з цих жертв самі себе визначали як сатанисти. Перша – схиблена німецька баронесса – автор бестселлерів про Диявола, задушена в своїй інвалідній колясці під час підпалу в своій відомій бібліотеці сатаністських книг; друга – красива, “залізна”, сексуальна жінка, у просторій чорній робі на голе тіло, убита власним намистом-пентаклем, проводячи осяяний вогнем груповий сатаністський ритуал у приватному французькому маєтку. Остання жертва, мільярдер і бізнес-магнат, колекціонер оккультних книжок, і холоднокровний серійний убивця, який спалює себе живцем в спустошеному катарському замку, проводячи ритуал, під час якого намагався викликати Диявола.
А тепер уявіть собі, що ви, читаючи цю невеличку довідку про фільм в жанрі “хоррору” та “таємниці”, думаєте: “Клас! Це буде непоганим засобом дати широкому загалу уявлення про одне з найбільших традиційних езотеричних вчень, про каббалістичне Дерево Життя!”. Сама я досі не можу собі уявити, як виникла ця думка (бо навіть автор книги, за якою було написано сценарій не був настільки амбіційним, хоч саме він і запустив послідовність подій випуском дев’яти гравюр з “диявольської книги”, символи в яких відображають історію подорожі по Дереву). Але якою б неправдоподібною не виглядала б ця думка, але соавтор сценарію фільму та режисер Роман Поланський, явно не лише так думав, а й зробив це.
Розглядаючи популярний фільм на езотеричну тему, важко відкараскатись від думки про більш змістовний та висококлассний приклад, такий, в якому занадто набожний режисер подав би традиційні релігійні уявлення, згідно яких герої йдуть психологічно важким, майже садистським, мерзенним та бездуховним шляхом за посланням, яке буде сприйнято як спірне, контроверсійне і обов’язково з полярними думками. Різниця між цим накидом та фільмом Поланського сама по собі більш ніж іронічна.
“Дев’ята Брама”, незважаючи на темну репутацію свого режисера, є складно, трохи надуманою, але підкупаюче правдоподібною та неупередженою етичною драмою, в якій практично всі ролі грають злі “сатанисти”, серед яких також і таємничий персонаж, в якому вбачають втілення самого Люцифера. Примхливий коктейль Поланського, з купою дияволопоклонників, в майже знущальній формі містить послання про справжню, несектантську, духовну надію на зміни та оновлення. Практично, я не можу думати інакше про фільм, який більш ніж заслуговує на інтелектуальне та навіть культове сприйняття. Єдиним елементом, який досьогодні залишався за кадром, це доступний широкому загалу ключ до таємничого, незрозумілого символізму гравюр, які з’являються у фільмі на сторінках рідкісної книги, і саме тому я вирішила написати цю статтю.
Два приховані ключі до “Дев’ятої Брами”
Вперше я подивилась “Дев’яту Браму” здебільшого тому, що там головну роль зіграв Джонні Депп, а він характеризується тим, що обирає цікаві проекти. Гравюри заінтригували мене, але поки я не почала придивлятись до їхнього символізму, й уявити собі не могла, наскільки неординарним є цей фільм насправді. На мою думку це так тому, що в ньому є щось таке, що наскільки мені відомо, не траплялось в жодному іншому фільмі. Хоч Повішенний, Відлюдник, Смерть та Шут з колоди Таро легко впізнаються, інші символи на гравюрах менш розпізнавані, і коли я розпочинала їх досліджувати, навіть не уявляла собі, наскільки глибоким є символізм, і наскільки він цілісний. Мої відкриття були значно глибші, ніж те, що очікувалось.
Автор гравюр не зробив нічого більше за створення коктейлю із символів, узятих з арканів Таро та каббалістичного Дерева Життя, щоб описати ключові точки на шляху духовної еволюції “вгору” по дереву, починаючи від усвідомлення себе у підніжжя, перетинаючи середину Дерева в королівство Душі для об’єднання Его з Душею, і завершуючись на вершині Дерева шлюбом Душі та Духу і відкриттям Дев’ятої Брами. Для того, аби зрозуміти значення гравюр, для початку слід ознайомитись з двома оккультними “ключами” до їхнього символізму: діаграми каббалістичного вчення про духовний синтез, Дерево Життя, і значення приблизно півдюжини символічних фігур, узятих з Козирної Масті (з Великого Аркана) Таро, де вони традиційно використовуються для опису суті відповідних “шляхів” Дерева.
Два набори Брам, Вибір: Вогонь або Світло
У фільмі розповідається, що існує три копії книжки “Дев’ять Брам у царство тіней”, які містять по дев’ять гравюр, кожна з яких відображає одну браму. Але як знаходить Корсо, персонаж Джонні Деппа, не всі гравюри у цих книжках ідентичні. В кожній книзі, 6 гравюр позначено ініціалами “АТ”, тобто Аристид Торкіа – автор книги, а інші три – “LCF”, від “Lucifer” (Люцифер), який за чутками, був його співавтором. Всі три АТ-гравюри ідентичні, але LCF-гравюри містять незначні відмінності в символіці, які, втім, кардинально змінюють значення зображених на них сцен. А поскільки гравюри, помічені “LCF”, в кожній книзі різні, для отримання повного набору LCF-гравюр необхідні всі три книги.
Для ілюстрації значення відмінностей в символіці гравюр, фільм показує нам пригоди двох основних героїв. Перший, мисливець за рідкісними книжками Корсо, починає як платний агент свого роботодавця, Болкана, користуючись також допомогою таємничого персонажу, відомого нам лише як “дівчина”. Корсо повинен пройти справжнім шляхом, який описують LCF-гравюри, - подорож від звичайного усвідомлення себе упродовж до повного просвітлення та сприйняття світу у тій формі, яка у “Об’явленні Іоанна” називається “Новим Єрусалимом”. Ця абсолютна мета, якої досягає мандрівник крізь брами LCF, символічно показана у фінальній сцені фільму, де Корсо йде до замку, осяяного світлом.
Існує чітко прослідковуваний зв’язок між порядком, в якому ми бачимо гравюри упродовж фільму, та просуванням Корсо у подорожі вгору по Дереву Життя (крізь брами). Зміни, які внесли Роман Поланський та його співавтори до сценарію, узятого з книги, цілком відповідають символізму подорожі, зображеній на гравюрах, і це могло бути зроблено тільки свідомо.
Другий головний персонаж, Борис Болкан, є бізнес-магнатом та викладачем з оккультних предметів, який присвятив життя здобуттю грошей та влади, і склав найбільшу в світі колекцію по сатанизму та про Диявола. Після того, як він здобув власну копію “Дев’яти Брам”, він спробував використати їх для проведення ритуалу, який, як він вірить, здатен викликати Диявола, і він нібито подарує йому необмежені статок та владу. Коли ритуал не спрацював, він запідозрив підробку, і найняв Корсо, щоб той дослідив інші дві копії.
Коли Болкан дізнається від Корсо про LCF-варіації, він таємно починає слідкувати за тим, безжально убиваючи власників інших книг і викрадаючи решту 6 гравюр з їхніх книг, які за його переконаннями допоможуть йому провести правильний ритуал. Нарешті, коли в його руках опинились всі 9 гравюр LCF, Болкан їде до покинутого замку, ідентичного до того, який зображено на гравюрі Дев’ятої Брами, окреслює себе кругом вогню, розташовує гравюри в порядку, винайденому ним, і проводить ритуал, проказуючи свою інтерпретацію значення гравюр.
Упевнений в успіху, він занурюється у вогонь, щоб продемонструвати свою невразливість, але замість цього згоряє живцем (і згорів би, якби Корсо із жалості не пристрелив б його). Коли пізніше Корсо питає у дівчини, чому Болкан не досяг успіху, та відповідає, що так сталось, бо його LCF-гравюра Дев’ятої Брами (яка зображує замок у вогні) була підробною. Але невже все так просто? Як ми побачимо, подорож Болкана в “реальному житті” відповідала шляху, описаному на АТ-гравюрах, і цей шлях невблаганно веде не до Світла, а у вогонь.
Мумбо-Юмбо, Ритуал, чи Подорож Шляхом
Судячи з коментарів на дискусійних дошках про цей фільм на Internet Movie Database (далі IMDb), існують дві різні точки зору на те, що саме необхідно для того, щоб пройти через “дев’ять брам”. Деякі, як Болкан, вірять, що все, що було необхідно, це зібрати оригінальні дев’ять гравюр, розташувати їх у певному порядку, і процитувати деякі слова. На мій погляд, такий підхід веде до викривленого сприйняття шляху, і подальшого скочування до “мумбо-юмбо”.
Гравюри демонструють два різних шляхи, яким необхідно слідувати в “реальному житті”, кожний з них веде до кардинально різних світосприйнять та кінцевих результатів. В фільмі є сцени, які фізично відображають символізм гравюр, як наприклад сцена, в якій тіло продавця книг Берні висить у позі Повішенного з колоди Таро, як показано на гравюрі Шостої Брами, і асоціації між зображеними на гравюрах персонажах та реальних людей, яких зустрічає Корсо протягом своєї мандрівки. На мою думку, вони правлять за підказки для глядачів, що події, зображені на гравюрах, також відбуваються і в житті головних героїв. Але оскільки мандрівка вгору по Дереву має відношення до духовної еволюції (у випадку Корсо), чи навпаки, втрати її (у випадку Болкана), просте їх зображення важкувате без таких періодичних символічних підказок. Але не кожна з гравюр показана в такому, візуальному вигляді.
Для декого виконання символічних ритуалів є частиною духовного розвитку і допомагає сфокусувати свідомість, але вони, звичайно, не є обов’язковими. Гравюри є цінними насамперед через свою функцію дороговказів, але шляхом вам пройти усе одно доведеться. У фільмі Корсо є обраним, який успішно завершує подорож, тому що пристає на партнерство з “дівчиною”, яка допомагає йому слідувати шляху, символічно зображеному на гравюрах LCF. Болкан, так званий “чорнокнижник”, відкидає подорож за межі домінування Его, і намагається використати енергію Дерева Життя для задоволення своїх бажань та жадоби влади, яка керує його свідомістю.
Шлях Болкана символізують АТ-гравюри, і закінчується він саме таким полум’яною руйнацією, якою скінчиться колективне несприйняття себе в наш час, і що буцім є нашою долею. Але як свідчить гравюра LCF для Четвертої Брами - “Доля не однакова для всіх”, і ті, хто присвятить себе подорожі “вгору по Дереву” в реальному житті, зашифрованій в гравюрах LCF, смакуватимуть абсолютним плодом Пошуку, тобто досягнуть власного переродження і сприйняття світу з перспективи Вищої Сутності, що символізує образ Нового Єрусалиму на справжній гравюрі Дев’ятої Брами.
LCF та Диявол – помилкове ототожнення
Здається, всі герої фільму упевнені, що призначення складеного змісту всіх гравюр LCF – це “виклик Диявола”. Більшість з них (за винятком Корсо) трактують це, що гравюри використовуються для конструювання ритуалу, в кінці якого з’явиться надприродна сутність, яка втілює в собі сили зла, (Бу-у!), і подарує тому, хто виконав ритуал, надприродні можливості. Основна помилка в тому, що символіка гравюр взагалі такої ідеї не містить, навпаки, вона натякає на зовсім інше інтерпретування фрази “виклик Диявола”. Взагалі ця символіка мене вразила. На мою думку, їх автор або дійсно глибоко вивчав або навіть належав до якоїсь таємної традиції, або співпрацював з кимось таким. Спосіб, яким Роман Поланський та його співавтори об’єднали значення гравюр з сценарієм фільму, також вражаючий, і детально розглядатиметься в главі VIII «Код Поланського».
Найбільш цікава річ, пов’язана з гравюрами, це те, що варіації, позначені ініціалами LCF насправді відображають розвиток вкрай позитивного духовного стану, який веде до показаного на справжній гравюрі Дев’ятої Брами входження до Світла. Це для мене є потвердженням, незважаючи на зворотню упевненість будь-кого з героїв фільму, що LCF означає “Люцифер – Хранитель Світла”, символічна фігура, яка репрезентує недуалістичну, духовно-еволюційну сутність, яка стоїть окремо і сильно відрізняється по суті від популярного сьогодні уявлення про інфернальну фігуру “Диявола” або “Сатани”.
Подорож за межі “зла” – альпіністам приготуватись
В версіях гравюр Аристида Торкіа невеличкі символічні відмінності описують шлях, який має тільки один кінець, повне руйнування та знищення такого самого роду, як загибель у вогні, якою скінчив сам Торкіа. Якщо ви приділите час прискіпливому дослідженню гравюр, на мою думку, ви легко побачите, що навіть якщо Болкан здобув б усі необхідні гравюри LCF, його стан душі зробив би для нього неможливим розуміння справжнього змісту гравюр, отже, він і не зміг би встановити духовний зв’язок між собою та відмінностями на LCF-гравюрах. Його внутрішній стан практично відповідав символіці версії Торкіа, і навіть якби до його рук потрапила справжня дев’ята гравюра, це б не відвернуло від нього руйнівного кінця.
Урок полягає в тому, що долю визначають внутрішня духовна сутність фактора вибору, і сутність власного духовного стану людини, які пов’язані з її життям та тим вибором, який вона робить. Щоб пройти успішним шляхом Корсо на певному етапі слід укласти чітке уявлення Вищих Сил, які стануть вашою провідною зіркою, яка допомагатиме, надихатиме та спонукатиме вас рости з усвідомленням себе та скеровувати вас до високих звершень, сили та душевної гармонії (це є еквівалентом “реальної” допомоги та захисту, які надає Корсо таємнича “дівчина”. Детальний аналіз цього образу наведено в додатку B).
Кожна релігійна традиція має свої власні евфемізми для описання одного і того самого процесу духовної еволюції різними шляхами, і тих, хто закінчив подорож, при цьому, якій саме традиції він слідував, несуттєво, але всі вони сходяться в одному: всі шляхи “вгору” ведуть до однієї і тієї самої вершини. Це легко побачити, якщо дивитись ”згори”, але значно важче з перспективи свого Его у самого її підніжжя. “Шлях повернення” Дерева Життя є одним з традиційних шляхів вгору на цю символічну вершину.
Найбільші проблеми виникають вже на ранньому етапі подорожі, бо ті, хто не просувається далі перспективи свого Его, витрачають енергію не на завершення шляху, а на заяви, мовляв, люди, які йдуть іншим шляхом до вершини, є “злими”, і намагаються воювати з ними, а також навіть зупинити їх. З точки зору людського его, символічна фігура “Диявола” ототожнюється з будь-ким-хто-не-вірить-у-те-в-що-вірю-я, і таким чином в королівстві усвідомлення себе, королівстві низької свідомості у підніжжя гори, концепція “Диявола” повністю реалізується.
Саме тому вчення Ісуса Христа, наприклад, найперше вимагає від своїх послідовників любити своїх ближніх як самого себе, не судити і не бути судимими, любити і прощати своїх “ворогів”, і спершу виймати з власного ока бревно, а вже потім шукати соломинку в оці свого ближнього. На вершині гори, в королівстві Духа та Душі, умоглядна концепція “Диявола” просто не має сили. Королівство переважання его-свідомості залишається позаду вже після Шостої Брами, і як ми побачимо далі в аналізі Дев’ятої Брами, це низький рівень свідомості, який Об’явлення св. Іоанна правильно називає руйнівною сутністю “Звіра” і позначає числом 666.
Де ж та сота мавпа?
Аналіз символізму гравюр та сценарію фільму в цій статті – не така вже й проста робота, і на початку я узялась за це лише задля власної цікавості та для свого власного використання. Але для мене видається очевидним, що світ, в якому живе більшість з нас, знаходиться під дамокловим мечем бурхливих пристрастей та колективного несприйняття себе, і перед яким довгий шлях до балансу та духовної мудрості, і якісь масштабні зміни можуть відбутись лише тоді, коли цим шляхом пройде кожен з нас. Я гадаю, було б корисно спробувати описати один з найпростіших можливих шляхів, який описують символи на гравюрах, і цього цілком досить (навіть для тих, хто не дуже із цим знайомий). В той час, як ви оце читаєте, в світі існує безліч людей, які спокійно закінчили свою подорож, і їх число тільки зростатиме з часом. Для цього необов’язково належати до якогось секретного ордену, необхідно лише бажання кращого життя і кращого світу, і цього досить, щоб ви змогли стати кращою людиною.
Духовний розвиток є цілком природнім та спонтанним еволюційним процесом, тож з початком шляху що більше людей на нього ступить, то простіше буде стати на нього іншим. Гадаю, всім відомий старий анекдот про групу мавп на одному острові, які навчились мити картоплю перед їжею, аби вона стала смачніша. З часом всі мавпи на острові наслідували їх приклад і також почали мити картоплю, аж до певної точки, яка називається “точкою перегину”, коли стільки мавп навчаються мити картоплю, що на іншому острові інші мавпи, які ніколи не мали контакту з цими, зненацька починають робити те ж саме. Справа у тому, що рівень, коли ідея проникає в колективну свідомість, досягається, коли сота мавпа (так називається ефект) проходить шляхом змін, і будь-хто тепер може цим шляхом пройти разом із нею. Будучи невиправним оптимістом, я присвячую цю статтю потенційній сотій мавпі, яка, цілком можливо, зараз цю статтю і читає.
|
|
Теги:
філософія, культура і мистецтво, релігія, |
 залишити коментар
цитувати
|
0 коментарів
залишити коментар
|
Теги:
|
Про проект
